Наговорила золотом слова,
Налила душу — жовто-зеленаво,
Пожовкла колись шовкова трава,
В обіймах стан леліє величаво.
Розкрапана у світлі, чарівна,
Прозорість поміж святістю чатує,
Бажання розчиняє у слідах,
Тремтить навколо сонця світ, вібрує.
Адель ходила зранку, увісні,
Маїлися юнкі шляхетні коси,
Навпроти — Ґустав шепотів пісні
Й кидав її коштовності у осінь.
