Мій смуток ясний не мовчи мені,
Печаль не будь лиш тінню на папері! -
Ти пам’ятаєш, як у спраглі двері
Вповзла самотність в батьківській труні?
Мене ти прочитаєш і зімнеш,
Оті рядки, чи то душі вітрила,
Залишиться завітряна могила,
Чорнильне тло в розбитому вікні.
Похилиться фамільний батискаф
На дно буття, спускаючись назавжди,
Слова забудуться, як сльози напівправди,
Як недолугий прижиттєвий скарб.
І полетять цілунком інше гріть,
Завиграшки за поступом сторіччя
В нові дурниці, нові протиріччя,
Де все чуже й несправжнє…
Мимохіть.
малюнок
John Lezinsky
https://www.youtube.com/watch?v=-0QAlkLQGt8
