У доторках до неба є справжність і спонтанність,
коли в цю мить підводиш ти очі догори,
то бачиш в ньому чисту прозору бездоганність,
які б воно не мало в цю хвилю кольори.
Похмуре небо, сіре, що має грому силу,
чи має світло й ласку із сонячних натхнень,
коли вогонь небесний пала за небосхилом,
або вже ніч накрила хустиною цей день.
Та очі твої знову торкаються до неба,
і поглинають фарби з палітри висоти.
Малюєш далі щастя чи сум навколо себе,
змивай сльозами колір, так буде легше йти...
