ЦЕЙ ВІРШ Я ХОЧУ ПРИСВЯТИТИ МОЄМУ НАЙКРАЩОМУ ДРУГУ ПО ПЕРУ - МИКОЛІ ХОЛОДОВУ, НА ЧЕСТЬ НЕЗАБУТНЬОЇ ДЛЯ НЬОГО ДАТИ.
https://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=23880
------------------------------------------------------------------------
Чи я родилась надто рано,
Чи пізно ти прийшов в цей світ?
Це пояснити дуже складно.
На це хтось дасть тепер отвіт?
Можливо, доля захотіла,
Що нас звела в потрібний час?
Вона все може й це зуміла,
Давно вже думала про нас.
Ішли роки і дні буденні,
Самотність скрашувала дні.
Ховала мрії я таємні,
В своєму серці, аж на дні.
Приємний погляд, карі очі,
Зима холодна нас звела.
Збулися мрії всі пророчі,
За зустріч дякуєм, зима.
Твою тримаю міцно руку,
Тебе прошу: не відпускай.
Щоб не посіять в серці пустку,
Про зиму думать зачекай...
Дозвольте внести доповнення до попереднього коментарію на Ваш вірш. Справа в тому, що я спершу не побачив присвячення цього вірша. Отож, красненько дякую за Ваш, пані-друже Надієчко, такий чудовий мені подарунок. А ще... Не побоюсь зізнатись у тому, що мої очі дещо зволожились від щастя коли я дізнався про те, як Ви ставитесь до мене як друга по перу. Дякую. Я дійсно цьому дуже радий. Хай Вам у всьому щастить!
З повагою Микола Холодов
Пане Миколо, дякую я вам за повагу до мене. Я давно знаю тут вас, читаю майже всі ваші вірші, знаю про ваше життя.
Хай у вас все буде добре, хай вас береже бог.
З повагою Надія.
Дякую, пані Надієчко, за цей чудовий вірш. Він написаний ніби про найприємніший момент у моєму житті. Саме сьогодні виповнилось 57 років мого першого побачення з моєю КОХАНОЮ.
Пане Миколо! Прийміть мій скромний подарунок у цей для вас незабутній день
Перший сніг – як перше кохання: швидше за все, розтане, але з нього починається казка. Коли йде сніг – не холодно; холодно – коли він тане.