Неба сталеве ложе,
хмар олов'яні брили.
Що ж буде далі, Боже?
Чим же ми нагрішили?
Шепіт молитви тихий
знов не почує небо.
Зморює душу лихо.
Знаю, триматись треба.
Сніг осіда на скронях.
Воля на все Господня.
Тільки чому безсоння
тягне в свою безодню?
Тільки чому так тяжко
вірити у найкраще?
Мир, полохлива пташка,
гине у хижій пащі.
Знов накриває небо
хмара зловісно-сіра...
Скільки ще крові треба,
щоби наситить звіра?
