Сиділа пара біля моря,
до ранку чулися думки.
Час наближається світанку,
про клятву гомонять вони.
Про те,що той,хто перший піде,
з життя,а серце відчува вини.
На місце їх,на пісок зійде,
у образі ворони з глибини.
Минає час,він помічає,
що на мосту стоїть вона.
І з нього в мить вона стрибає,
у хлопця на очах - одна.
Картина ця проходить сотні,
а може й тисячі разів.
Згадує він,що у безодні,
є клятва о коханні тім.
Він повертається до моря,
і бачить на піску,мов мім.
Сидить ворона,наче з горя,
сидить без руху в місці тім.
Підходить хлопець,сліз вже море,
вона взлітає в далечінь.
Остання зустріч - повне горе,
вона летить,а він кричить.
Бо болю стільки,що і моря,
навіть не вистачить залить.
Останні миті її бачить,
вона летить,а він мовчить.
Серце розірване від болю,
всередині кровоточить.
На похороні біля неї,
стоїть спокійно і мовчить.
Клятва болюча,мов отрута,
рани мов шрами,не злічить..
ID:
1001511
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 24.12.2023 08:15:06
© дата внесення змiн: 27.12.2023 03:25:04
автор: Zak_Marko
Вкажіть причину вашої скарги
|
