Вже чути серпневою осінню,
І запах придушений пилом.
День важчає і стає спекотніше,
Тож тіні влягаються криво.
Дерева здаються мерцями,
Скриплять, наче кришки трун,
Підпалює сонце вогнями
Їх втомлені душі й траву.
Ці іскри народжують квіти -
Останні вогні тепла,
Якби ж і самій не згоріти
Від страху, що далі зима.
Від меду нудкої спеки
Й горючої димної мли
Лягаю в траву обпечена
Від думки, що вже - восени.
