Сон пропав... Десь грім лунає ...
Тиша в дрі́б'язок розбита,
Вітер злющий, завиває,
Небо хмарами сповите.
Слі́пить очі блискави́ця...
В ніч таку - ніяк не спиться !
У світлі блискавок - примари,
Химе́рні, як нічні кошмари.
Розве́рзлось небо. Білий світ
Укрило зливи пеленою !
Вже не жорстокою грозою -
Гарматним боєм, грім гримить !
Нестямні струмені, бурхливі -
Біснуєтся, лютує злива...
Вогонь погас. В наметі мряка,
Тіло почина дрижати...
Засну́ти б швидше ! Та ж, ніяк !
Зухвалий дощ не дасть поспати !
Та чути - дощ перестає...
Світає ! Сонечко встає.
Земе́лька парою сповита,
І, зра́ння, дощиком уми́та !
Вже не́ба край давно палає,
Яскраво барви налилися,
Назу́стріч сонцю простяглися !
Світ Божий сонечко стрічає !
А над землею - примха Фе́ба*...
Ясніє райдуга в півне́ба !
* Феб -- в римскій міфології
син Зевса, бог світла і сонця.
05.02.2021 р.
Після жахливої ночі повинна бути якась радість в людей і небо посилає їм веселку! Так яскраво і правдиво описані всі нюанси грози, всі кольори веселки дарують гарний настрій!
Чудові рядки, Миколо. Особливо сподобались три останні куплети де відступає блискавиця і так образно і тендітно переходить у затишшя. Мелодійність і подача вражає. Дякую, за привабливий ранок. Всього Вам найкращого.