Хоч плач... А я ніяк не можу відпустити
Вечірню тишу... Марево зірок...
Медово-бурштинове, тепле літо,
Рожеві щічка яблук між гілок...
Терпку, ранково-свіжу прохолоду
Майорів жовті очі у садку...
Цю досконалу, витончену вроду
Карбую серцем в кожному рядку...
І все живе мені до болю миле,
Неначе в нас на всіх одна душа...
Неначе знов дитинство я зустріла
На стежечці забутого вірша...
