Важкий я шлях пройшла з тобою,
Хіба я думала про це,
Що долі стану я рабою,
Ніде від мене не втече?
Ходила босими ногами
Колючим терном, по стерні.
Немов тримав ти ланцюгами,
Та часто хмарні були дні,
Дощі, сніги і слізні зливи,
Душа вела наперекір.
Твоя душа була мінлива,
І жмуток цілий недовір.
Я йшла і падала, вставала,
Тягнула руку, щоб спасав.
Та ти не чув, коли гукала,..
Невже твій вогник догасав?..
------------------------------------
Події у творі не стосуються автора.
Хто ж його знає, що там після того весілля вже станеться, люди грішні і такі жахи вилазять з душі супутника, що іноді хоч утікай на іншу планету.
Вірш гарний
Не зайвою є і післямова. 
