Барановський Василь Володимирович
(30 січня 1967р – 29 січня 2015р)
Устинівка Малинського району Житомирської області.
Старший лейтенант , командир взводу 44-ї окремої артилерійської бригади,
зник безвісти 29 січня 2015 р. у боях з російськими збройними формуваннями у м. Вуглегірськ (Донецька область). Ідентифікований серед загиблих. Похований 20 червня 2015 року в селі Фортунатівка Малинського району.
Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Жили, як кажуть, душа в душу,
Ділили радість і журбу.
А ще я вам признатись мушу:
Взаємність не знайдеш таку.
Для неї Вася - це підтримка.
Він так кохав її, жалів.
Якщо десь вільна є хвилинка,
То ніжних скаже кілька слів.
Якщо затримавсь десь, немає,
Без нього сумно стане їй,
Швиденько дзвонить і питає:
-Ти де, Василик?
-На війні.
Отак любив він жартувати,
Але не знав іще тоді,
Що справді піде воювати,
На сході буде, на війні.
Йшов боронить свою країну,
Свою дружину і дітей,
Дзвонив частенько до родини –
Хороших ждали всі вістей.
Але недобрі ті новини
Зі зведень чути було всім.
З біди і горя сліз корзину,
Війна несла у рідний дім.
Його дружина ще не знала:
Під Вуглегірськом у бою
Біда на Васю чатувала
І на Миколу Качкалду.
Їх танк підстрелили сепари
І він у балці догоряв.
Це лиш початок був кошмару...
Поранень Вася там зазнав.
Тож подзвонили командиру
І розказали: де вони.
А далі все туманом вкрило
Незрозумілої війни.
Так довго друзі їх шукали:
Ні мертвих, ні живих нема,
Бо зникли безвісти, пропали...
Шукала жінка вже й сама.
Вона пороги оббивала
І в двері стукала усі.
А ті чиновники не знали,
Що коїлось в її душі.
Привезли Васю хоронити
Через пів року у труні.
Не хтіла жінка з тим змиритись -
Про смерть не вірилось її.
Хоч і аналізи робили,
Звіряли всіх по ДНК,
Не впевнена, що хоронити
В труні приве́зли Василя.
Їй говорили: "Він... Василик..."
Миколу й досі не знайшли.
О, Боже милий, дай ще сили!
Хотілось, щоб живі були.
Ходила часто до могили,
Проте не вірила, що він.
І все надіялась, молилась,
Щоб він вернувся із війни.
Пройшли роки... Нема Василя...
Та і Лариси вже нема:
Здалось серденько у безсиллі...
І винна в цім лише війна.
Вічна і світла пам'ять! Царство Небесне!
Валю, його дружина дуже наполегливо стукала у всі кабінети, дійшла до самих верхів, вимагаючи знайти його..Хтось із близьких їздив на упізнання того, що залишилось від тіла, то щось там з щелепою зубів не так. Сказав, що то не його.. Але похоронили те, що привезли в цинковій труні.. Його напарника Миколу ще досі не похоронено, немає ні серед живих ні серед мертвих.. Жінка надіється...
