Палає радістю живою й непринужденною жагою,
звитяги й величі потуг, золотавий і креслатий дух.
Могучеє небо, густющі діброви, покрились сніговим покровом,
і Місяць вночі співає про зорі, такі недосяжні й кольорові.
Де пісня лине у страшнім двобої між надією й журбою,
де зігріває серце й кров, одвічна на світі Любов.
І Сонце щодня сіяє, майоріє синьоока блакить,
буяє весь світ зимою,
вирує в серцях із Любові й безмежно від щастя кипить...
