Розспівалася зозуля у погожу днину,
Розтривожила піснями у цвіті калину,
Кукувала і просила травневого дива.
На порозі плаче мати засмучена, сива:
— Ой зозулько, люба пташко, продовжуй кування,
Буду сина виглядати з вечора до рання.
Скільки весен ще чекати? Я втомилась, хвора.
Вражі люди, схаменіться, з вами стільки горя.
Прислухається старенька, дочекатись хоче —
Не вертає син додому, бо війна гуркоче.
12/12/18
Вражі люди, схаменіться, з вами стільки горя.
Прислухається старенька, дочекатись хоче —
Не вертає син додому, бо війна гуркоче. Будь вона неладна ця війна!
Будь вона неладна ця війна! 
