і ми підем в галапагос
спокійно гордо і назавжди
І.Андрусяк
1
моє розчинення у вірі
твоє намисто з мертвих ос
десь там де меви ти і вирій
десь там де мій галапагос
твоє розчинення в повітрі
твій блиск у небі плід в землі
торкнувшись самоти і віри
зникаєш в ранішній імлі
болюче вкотре помилившись
розірвем чотки з мертвих ос
і на світило помолившись
ми побредем в галапагос
2
де стартує нова татарва
де роззявлена спить україна
чеше див дивовижні пір’їни
никне жалем дискретна трава
де молюсь на руїнах святих
як дорогою й матір’ю вчено
йде назустріч сімсот п’ятаченків
і не знаю я жодного з них
у руках в них гудуть чотки з ос
у зубах в них по мертвому слову
й чую шепіт сухий їх я знову:
ц е – н е – г а – л а – п а – г о с
3
ти повітря ти смерть бо ти спиш мов вода
галапагоська повія богиня біда
із душею води що омиє пороги
до яких ще не звідана сила дороги
розіллєшся ти там на семи островах
що лежать на горбах у семи черепах
там народиш дитя до пори безіменне
зійдеш там на поріг але поки без мене
і тоді ми прийдем всі сімсот як один
твої риби нам скажуть: пора вже іди!
цілуватимуть очі і їстимуть тіло
ось і рай - ми ж туди так хотіли!
