Кричала тиша мовою німою,
Блукали у пітьмі самотні тіні,
У натовпі з реальність густою,
Лиш мрії залишалися незмінні.
В незграбному польоті із думками,
Склади губились, подали в траншею,
Котився світ роздертими клубками,
З єством води і вогнища душею.
Ніхто не знав де виходу знайти,
У миті вічність хтось скоріш шукав.
За брамою безглуздя й суєти,
Бог довго й тихо всіх оберігав.
Не всі пройшли сплановані маршрути,
Не всі посміли стати на коліна,
В тенетах, де розставлені всі пути,
Покаятися і вимолить спасіння.
Дякую... писала дуже давно, на емоціях.... сама розумію, як написано-то написано - ну в такий стан повертатись не хочеться... (я ж не поет) а тільки вчусь
сама теж вчусь. коментую ж те, що зауважила. головне -зберегти любов до слова і бажання писати
