Від нього немає спасу.
Він бачить моі сліди.
Хоч стій, біжи, чи іди,
Наша зустріч-питання часу.
Через біль, через жах і задуху
Лабіринтами вулиць, днів,
За собою чуючи спів,
Я тікаю від нього щодуху.
Я ховаюсь в тумані ночей,
У пожовклих садах сновидінь.
Та тягуча і згорблена тінь
Вже моіх доторкнулась плечей.
Сил немає позбавитись пут..
Та вже пізно. І чую крізь сон
Його голос, як тихий прокльон-
Зупинись, зачекай -я вже тут.
