Я плачу, мамо, подивися.
Чому зажура й біль бере,
Чому так сльози полилися,
Чи може мрії пролилися
Через духмяний цвіт смерек.
Я плачу, мамо, бо страждаю,
Життя своє я проживаю,
Сумлінно й тихо ідучи,
Крокуючи веселим краєм,
Що звуть поети земним раєм.
Бо сам ти пан і сам підпанок,
Бо сам ти раб і сам батрак,
І сам танцюєш власний танок,
Своєї долі ти ковалик,
І робиш сам – хоч так, або не так.
