Навстріч йшла тихо, й золоте
Волосся віялось від вітру.
І серце тьохнуло моє,
Неначе падало у прірву.
– «Дозвольте, я вас проведу»
– «Ні, дякую, сама, не треба…»
І усміхнулася. Кому?
У далечінь, у простір неба.
Був вражений і зрозумів -
Беззахисні блакитні очі,
Застигли в них любов і гнів
До вічної сліпої ночі.
