|
І я німий, і день німий.
в мовчанні часу з*являється тривога,
як степ широка, як море у якому мертвий штиль.
в мовчанні часу молимося Богу ...
І помолившись, скажеш Йому, ти знаєш всі мої гріхи,
мої чорні камні, обвуглені крила і порожнечу душі,
Я блазень, я в*язень у пов*язі, і ніяк не можу піти
кора моя гниє від хвороб, що в мені.
Сягаючи глибини сяйво тьм*яніє вщент.
Вчорашні контакти, як не потрібні записи в січні
в стані супротиву збідніла ніч - мій асистент,
збіднілі люди - процес вічний.
І, помолившись, називай речі своїми іменами,
окреслено й чітко, вириваючи слова з контексту.
І, помолившись за тих, кого немає більше з нами
молитва набуває найбільшого сенсу.
Життя - це ріка, ти - човен з довгими веслами
І берег ребристий так близько , що хочеться зійти
щоб бути навіки вже з наївною рештою
інших, що не мали змогу далі плисти.
Ти впадаєш у русло ріки во́́́сковими бджолами.
Сивий пар окутує в полон, його не знайти, повір.
Ти впадаєш, і від тебе йдуть великими колами
хвилі, виростають нові хребти надій.
́́
ID:
725682
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 26.03.2017 20:20:56
© дата внесення змiн: 26.03.2017 20:20:56
автор: Микола Соловей
Вкажіть причину вашої скарги
|
