Терпких очей
смарагдові саше.
Скуйовдить вітер кучері солоні…
Вона - лише язичниця… лише…
Орли сідають
на її долоні…
І ти її забудеш…
Жаль… так жаль!
Комедія достойна, власне, Данте.
Вона - лише зволожена печаль
Із тих часів,
коли жили атланти.
Суди її, суди!
Спали! (люби)
Чи пристрели, як злякане зайчатко.
…вона тобі міситиме хліби,
як розпочати схочеш
все спочатку
Орел бо ж був…
і жайворонок линув,
і голуби…і миру мир - як рай,
та все минає,
все - у часо- плині,
у вирії…і треба забувать
і на долоні зерно
і розарій,
що подарований
на пам'ять, як в кіно,
і те, що милим називають,
і те - що пломеніло і було…
Та не усі цінують хліб і зерно,
бо ж не усім - вина потрібен чан...
Із власних стріл - прострелять,
і в серденько,
втрамбуються смарагди і печаль…