із буденних едемів
святкуючи втечу
не знаючи де ми
в дилемі відречень
заплутавшись в датах
в простирадлі і ковдрі
безсоромно зім’ятих
в кімнаті у котрій
вікон відсутність
сприяє грі з часом
зникає підсудність
і в сутіні ласо
манливо затаєні
безгрішні як діти
ми здоганяємо
згаяне
непережите
нормально! 
