В примарнім світі й ти стаєш примарним
Ці чорні тіні світла не дають
Життя замало? Так, мені замало
Та не того життя, життям, що звуть.
В порожнім світі не знайдеш відради
Чуже своїм ніколи не назвеш.
Я хочу світла. Влітку!? Мені мало
Отого світла, справжнього, з небес.
Поміж зірок таких близьких й далеких
Сліди шукав останнього... Кого?
Людини, що дарує світло небу.
Людину вже відпущену давно.
