Літо... Жара і спека... Прохолода і дощ...
Громи і блискавиці... Сум... і радість...
В житті - як у природі... Все є... Тихо колишуться віти,
На парапеті стою…
Вітер доносить привіти –
Запах святого вогню…
Сонце багряно палає,
Небо пеан виграє.
Літо Донецького краю
Сина в мені визнає.
Тихо гойдаються віти,
Метіж клекоче в мені…
В серці сліди свої мітять
Сотні Святої вогні…
Вої Небесної сотні
З докором дивляться вниз:
Чом ми такі незворотні –
Низько зліпили карниз…
Низько спустили ми планку,
Що підняли вони в вись,
Що волокли до останку –
Подих згасав, не гнучись.
Вже догоряє та ватра,
Що запалили вони…
Все ж не того вони варті –
Не за кермом пацани!
Вже там розгнуздані коні,
Й хлопці вже замертво сплять…
Думи в кошах на припоні,
Трухла і в'яла їх рать…
____
Тихо колишуться віти...
В жалі глибокім стою:
Пам'яттю дихають квіти
Й жертви чужого вогню…18.07.2016
Мені допрацьований твір більше сподобався, хоча і той гарний, бо правду-матку ріже. Мені цікаво, чи хоч хто небудь із владного олімпу опускається у наш Клуб, адже тут словесне відео сьогодення і історії нашої України.
В жалі глибокім стою:
Пам'яттю дихають квіти
Й жертви святого вогню… Влучно сказано.
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
/// Їм нема коли читати вірші...за крадіжками, Ганнусю! Дякую!
Для живих філософія тривіальна - за що боролись, на те і напоролись. І все ж обнадіює одне - ми ще на крутому підйомі експоненти народної мудрості. Правда, відтіля так само легко знову впасти нижче плінтуса.
Тримаймось вірою.