Навіщо звеш, – я не прийду
Морочитись тим самим,
Перенесу і цю біду, –
Кохання цвіт зав’яне.
Хоч серце болісно щемить,
Душа вже оживає.
Навчив оцінювати мить –
Відмінницю і маєш.
То ж марно звеш, я не прийду,
Для себе щастя хочу,
І долю скривджену свою
На біль не наурочу.
