Буває, ображаємо ми рідних,
Того, заради кого ладні все віддать.
І не подумавши жбурляємо словами,
Які не зможемо назад від них забрать.
Чи можна так безжалісно знущатись
Над тими, для кого ми живемо?
Прошу пробачення у тих, кого образив,
Я знаю, дуже боляче було…
Чому тоді зробив так, я не знаю.
Можливо, щось в душі тоді було.
Та я прошу, ти близько не сприймай це,
Бо лиш один раз живемо..
Так часто ми без настрою вбиваєм,
Відносини, які будуємо в житті.
Свою провину потім відчуваєм,
Але то що? Думки лиш з голови…
Слова ми намагаємось дібрати,
Такі, аби прощення досягти.
Весь час думки про біль, образу,
Нам не дають ночами бачить сни.
Буває, ображаємо ми любих,
Таких, заради кого ладні все віддать.
Але опісля пережитого із ними
Їх починаєш більше цінувать…
