Ніщо мене не гоїть так,як сміх.
Я над собою – більш за всіх кепкую,
хоч вади поки що не абеткую,
та вже давно – покажчик стислий їх.
Недоліки мої - колючий парк,
характеру підтоптана сторожа.
Ти споглядаєш через огорожу,
як я палаю,ніби Жанна д’Арк,
на хиб моїх вогні. Судомить карк
тобі, та вад зректися я не можу,
не вмію. Очі до небес підводжу :
людинолюбство - Бог а чи Ремарк?..
Недоліки – мої товариші,
що повсякчас рятують від погорди,
не раз натхненням до і без нагоди
обернені в невдавані вірші.
.
та вад зректися я не можу,
не вмію - я теж, хоч і "труждаюся"... але успіхи надто скромними виходять
гарний вірш - і "самоаналітичний" для кожного...
Любов Матузок відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так,Валю,скільки разів починаєш нове життя,намагаючися позбутися недоліків,що часто дорівнюють гріху в християнстві,але еіяк не вслідкуєш,живеш,далекий від досконалості.Рада була і буду Вас чути!
