Сонце своїм світлом засліплює мій зір
І я не бачу нічого по сторонам,
Як не видно вдень тисячі небесних зір,
І без сліпоти у душі лиш бедлам.
Як дивно, чи варто мені жаліти,
що не бачу яка у світі потворна краса?
Не побачу, як знову будуть жалити,
Від чого в душі буде ще одна "прикраса".
Хоча може бути, що я не правий,
І сліпота зовсім не врятує мене,
Але як мало знаєш - сон міцний,
То може сліпий щасливіше живе?
