Колись дверей почуєш зойк,
серед буденних своїх справ.
То я, невидимий, що змовк.
Чий слід бажала щоб запав.
Війне по спині холодок,
там де цілунок мій палав.
Здмухне одну зі сторінок
завершених тобою глав.
Напошепки додам рядок:
"Cпасибі, що тебе пізнав..."
Ледь чутним протягом в куток
я ніби кинутий під лаву.
Десь паровозик дасть гудок...
"Ти б двері, милий, закривав!
Чи заміни вже той замок,
бо чесно - протяг цей дістав!"
Дотепна мініатюрка... 
