Сьогодні сміємося горю в очі,
Замість сонетів – канонадний туш,
Себе й реальність губимо охоче
В крихких обіймах напівмертвих душ.
Простивши зраду – біжимо від світу
В шалений космос наркотичних снів,
Нелюдяну гуманність ніде діти –
Ми, бачте, – діти необачних слів.
