Стоїть так довго пасмурна погода.
Земля і небо, де ж між вами згода?
То ліпить мокрий сніг то знову дощ іде -
Природа вже морозу довго жде.
Їй так набридло в сутінках блукати,
З людьми сумними сумувати.
Все бачити в одному тоні,
Бо в пору цю всі кольори відомі.
Природа й люди - ви так схожі:
Ждете, коли наступлять дні погожі.
Проб'ється сонце серед хмар,
Мороз і сонце - божий дар.
І враз все оживе - природа й люди.
А скільки радості тієї буде!
Бадьорить нас мороз, вселя надіїї,
Що збудуться нарешті наші мрії.
Морозом розмальоване віконце,
Блищить у ньому зимне сонце.
Кришталем задзвенів Дніпро широкий,
Морозним інеєм покрився клен високий.
Край берега верба жагуча шепче верболозу:
"Дивись, яка я гарна завдяки морозу.
У білу ніжну сукню одяглася,
Вона лежить не ме́ні, як влилася."
Мороз порадував і обновив природу.
Коли ж він прийде в душі нашого народу?
Щоб все погане щезло із життя,
Весь бруд і грязь пішли у небуття.
