На небі безхмарім, як на долоні,
Линуть хмарки - блакитні коні,
Сонечко сяє, мов сиру шматочок,
Промінням зігріває мій любий садочок.
у тому саді квітують вішні,
Мов до весілля вбралися пишно.
Та на землі, ще де-не-де,
Зіма свої права бере:
Отам, в кутку, біля повітки,
Зібрався сніг в маленькі кіпки,
Звідтіль маленькими вужами,
Стіка струмок води, що тане,
Біжить все далі й дзюркотить,
І в звуці тім життя бринить.
Серед чорних і вогких грудок землі,
Проростають стебельця ще кволі й малі,
Та х напоїть водиці струмок,
Віітер навіє весняних думок.
А сонечко ясне зара зігріє,
Підсніжник пелюстки гарні розкриє.
Десь високо в небі лелека курличе,
До рідного краю птахів всіх кличе.
Бо їхня домівка одная-єдина,
То є славна мати-Україна!
