Вона стоїть задумлива:
Як вахту їй нести?
Чомусь земля оголена
Сповзає до ріки,
Цвіркун сюрчить, схвильована
Вода кудись біжить,
І вітер, ніччю зморений,
По закутках ще спить.
Чомусь зоря настирливо
Тьму відтісняє вбік
І свіжістю грайливою
Вже озаряє схід,
Де сонце шаром вогненним
Усміхнено повзе…
Знов ніч бійцем нескореним
В свої хороми йде.
