Коли закінчиться війна і грім гармат не буде чутно,
Я значить вижив, я зумів прорватись там, де було скрутно.
І я не здався ворогам, ні смерті, іродам, нікому,
Там сотні друзів полягло, моє життя - дарунок Бога.
Для Вас закінчилась війна, я ж до цих пір не можу спати,
І як в дитинстві, як колись, мене втішає лише мати.
Кохання в мене вже нема - не діждалась чи не хотіла,
Коли вернувся я живий, на мене й глянути не сміла.
Та я ж не винен, що мені все тіло гради шматували,
Не винен я, бо ми усі є просто люди, не титани.
І навіть куля та мала життя велике відбирала,
А люди в величі своїй забули, що його так мало.
Ну що принесла ця війна: розруху, смерть, моє каліцтво?
Лиш з фотокарток впізнаю свого дитинства рідне місто.
Та краще б я тоді помер і став навіки вже героєм,
Чим проклинати день за днем оту війну пропахлу горем.
