Двоє стояли й дивились
На буяння квітучого саду.
В одного очі іскрились,
А інший відчув досаду.
В усьому життя один бачив,
Юності пишну браваду.
Подумки інший відзначив
Перший дзвінок листопаду.
Один захлинався:"Дивися!
Повсюди життя вирує!"
Інший понуро схилився:
"А смерть все одно віншує".
Так довго вони сперечались,
Вже й сонце сховалось за пагорб
І зорі з-за хмар витикАлись
Червленим рясним виноградом...
Словесним кидалися бісером.
І кожен в своєму впирався.
Спитали у Бога:"Де істина?.."
А Бог тільки з них посміявся...
Красиво і мудро. Невже істина в тому, що істини не існує Тобі 5 за спонукання до роздумів і гарний вірш.
посполитий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за оцінку .Радий.що спонукав когось до роздумів. Дехто каже,що Бог - це істина. Але з іншого боку - це лише слова.Пусті слова,придумані людьми,щоб виправдати свою слабкість.Увесь наш світ побудований на пустих словах. Щоб хоч якось пояснити щось ми придумали аксіоми і,відштовхуючись від них, пояснювали все. а хто сказав,що аксіома - це дійсно аксіома??? Прикладів багато:кажуть.що паралельні прямі не перетинаються,але існує неевклідова геометрія,де вони перетинаються,в умовах макрокосмосу(і мікрокосмосу) ньютонова механіка не діє,фотон може перебувати в двох точках простору одночасно,тобто,подорожує в часі і т.д. і т.п. Ми живемо в світі ілюзій.
А правда где-то между взглядами, людьми и мирами... Прекрасное стихотворение
посполитий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо .Ты заставляешь меня краснеть. Я так думаю,что вся соль в том,что правды в нашем,человеческом понимании и нет. Ведь белое есть белым,а чёрное-чёрным только потому,что мы его так назвали. Бог всемогущ только потому,что мы Его таким сделали. Душа наша бессмертна только потому,что мы этого хотим. Понимаешь,о чём я? Мы видим форму,но не понимаем сути. Да и есть ли эта суть.Да и форма. ведь это мы облекаем НЕЧТО в НЕКУЮ форму.
Ведь мы не знаем абсолютной точки отсчёта координат. мы сами,субьективно придумываем эти точки.