«…він кожний крок зітханням зважити жадає
і підбирає тиші імено…»
(Райнер Рільке)
Там – за хмарами – тиша.
Там – над хмарами – тільки небо.
Високе і синє.
Може тому воно так нагадує
Вічну дорогу у нескінченність.
Ви назавжди полетіли в небо –
Чисті й прекрасні люди.
Ви залишили нас тут –
На цій Землі божевільній
Серед істот,
Що ходять між нами, людьми,
Що так нас – людей нагадують,
Але, які не мають душі.
Які одним натисканням
Кнопки на залізній почварі
Знищують мрію
Радіти сонцю і людям.
Ви лишили нас тут –
На цій хворій Землі,
Заповідали сказати
Негідникам, що вони негідники.
Сказати вовкулакам,
Що вони вовкулаки.
Сказати, що не можна
Землю перетворювати в пекло.
Але не тільки…
Ви нас лишили домріяти
І дорадіти.
І сказати правду.
Вітаю, Шоне!
2014? Але гадаю, якби Ви написали його у 0014 році,
то так само це можна назвати пророцтвом....
щоб правда була більш міцною, я тут трохи додав: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942233
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Цей вірш написаний в день коли рашисти збили "Боїнг"... І присвячений тим людям, що загинули....
А щодо інших творів - мої сумні пророцтва справджуються - нажаль......
Хворобливих психів багато на цій прекрасній Землі, особливо тих, яким і близько не відомо, що таке людяність чи співчуття, які беруть до рук зброю, не думаючи про наслідки...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00