Не дивись в моï очі так пильно,
Не шукай в них ранкову росу ...
Моє серце до крайнощів схильне -
Я цей хрест свій крізь роки несу ...
Не вдивляйся ...Там плаче дощами
Листопадовий крик журавля ...
Я навмисно лишаю між нами
Непорушений кроками шлях ...
Я так довго ховала від тебе
Тихий шепіт незронених слів ...
Не вдивляйся так пильно...не треба
Проникати у тайну вітрів ...
Не дивись в моï очі так пильно,
Не шукай в них зображень чужих ...
Недовіра морозить могильно
Кожен видих і кожен твій вдих ...
На півкроку залишилось стежки,
На півмріï залишилось днів ...
Не вдивляйся в лякливу мережку,
Якщо більшого щастя хотів ...
вірно, Любове, потрібно вчити, щоб сприймав таку, яка є, а не розкладав на запчастини
такий серйозний вірш, що захотіла трішки *поерничать*, пробачите
з мене
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та на здоров'я! Я тільки за! До речі, правомірне зауваження - треба любити вцілому, а не очі, руки чи ноги
*поерничать*, пробачите 
"Недовіра морозить могильно" і повільно вбиває в кохання клин - це так. 
Сильний вірш, Люба! 
