Душа боліла полум'ям п'янким
Неначе щось вона вже відчувала,
А відчуття було таким гірким...
Я все поволі просто забувала...
А там горіло полумя завзято,
Вогненні язики торкались почуттів.
Лишилось зовсім не багато,
Та вітер ніс, кудись летів...
Так ось, здалося, догорає...
А попелу ні крихточки нема.
Буває горя, хтось не знає,
Все просто замете зима.
Тоді душа мабуть повстане,
А рани просто заживуть...
Де зради терен ще пов'яне,
І квіти у серці зацвітуть...
Вона здається відновилась,
Ще пройде час і знову цяя роль,
Чому відразу зажурилась?
Бо кожний сам собі по суті є король
Віка! Радий знайомству, а я Олекса в миру і храмі поезії! Дерзайте у Вас виходить... та не спішіть виставляти... дайте комусь прочитати... Самі переглядайте... Вірш - як дитина! Йому треба дозріти!