Увірвавшись в спустошене літо чужими словами,
Ця покусана відстань змістилась до позначки "нуль".
Але я вже навчилася жити без тебе, без драми.
Не заплутаюсь більше в безмежності кинутих куль.
Навіть дихати легше, хоч з часом не гояться рани.
Їх зализує вічність на тлі випадкових прощань.
Після всіх катастроф ще не зникли кудись океани,
Тож й не втонемо ми в атмосфері пустих запитань.
Ти давно розучився писати в блокнотах: "Додому".
Я давно перестала шукати повсюди тебе.
А продовження буде з поміткою "майже нікому".
А продовження буде.. А інше все час зішкребе.
А продовження буде... Притулимось - рана до рани,
Щоби серцем - жила до жили - як сіамське близня,
Щоб на згарищі доль насадити знов квіти весняні,
Щоб до решти розвіявся попіл фатального дня.
Fairytale відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
