Ми шукаєм собі пристанища
І не хочем змиритись з дійсністю -
Подорожні ми. Навіть станси ще
Не звучать лебединою піснею.
Ми йдемо і несемо тяготи
Наших днів і ночей наболілих,
А десь там уже човен лагодить
Перевізчик - Харон пристарілий.
Щоби душу, сповнену осені
Не лишити надії останньої,
Переправити в небо з просинню,
Скоротити дорогу дальнюю.
Не зови нас іше пристанище.
Не готові ми в небо синєє.
Ще народяться строфи - станси,
Стануть піснею лебединою.
Ну так! Не поспішаймо! Вірш красивий, трохи сумний. Але правда, ми тимчасові гості на Землі!
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
знаю,знаю. не поспішаю я, але чомусь в піст хочеться нагадати і собі про це і іншим *ми подорожні* та ще й 40 днів не пройшло з дня смерті свекра тому мабуть
тому мабуть
думки з'являються,
