Яка імла! Куди, скажи, йти далі?
Гризу думок засохлий чорний корж,
А вслід – пітьма, як генуезький дож –
Одвічна алегорія печалі.
А далі що? Скажи, що буде далі?
Сьогодні я – не я, немов так треба,
Сприймаю світ, як зомбі, як амеба,
Плетуться дні, як вівці в пасторалі.
А далі що? А далі… Треба жити!
Зітру з душі образ гіркий плювок.
Хоч креше злоба кованим копитом
Об день холодний, що від сліз промок.
…Так пахне чаєм з липи на вокзалі,
Беру квиток лише в один кінець.
У день новий мандрую навпростець,
Позаду залишаючи печалі.
Лиши печаль в минулому навічно,
А злобу вичави із серця і забудь.
Час все зітре, квиток є в нову путь
І запах липи підбодрить так звично.
"Креше злоба кованим копитом" - сильно,
але що пов'язане з копитами і злобою Ви знаєте і тому зась цьому. Успіхів.
Леся Shmigelska відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вдячна за експромт-побажання! Цей вірщ під настрій (і таке буває) А вам навзаєм, всього доброго!