Я чекала, мій милий, так довго.
В серці віру й любов берегла.
Була вірна тобі лиш одному,
Бо в коханні тобі присяглась.
Та роки пролітали, як лебеді.
Хіба може їх хтось зупинить?
Залишився ти тільки у спогаді,
Ну а серце ще й досі болить.
Приспів:
Так! Кохання живе й невмируще.
Пам"ять, любий, про тебе жива.
Не пробачить нам доля минуще...
Запізнілі твої вже слова...
Хіба я забагато хотіла?
Я ж не звикла ходити в парчі.
Як ніхто я кохати уміла.
Не зберіг ти від серця ключі.
Жаль. Скінчилася казка Любові.
Дві дороги давно розійшлись.
Але очі твої пречудові,
Світять в душу мені, як колись...
Приспів:
На жаль, саме тих жінок, хто хоче забагато, чоловіки люблять і дарують себе і подарунки, а жінок, які забагато і віддано кохають жертовно, чоловіки не цінують Ось такий парадокс... Такий висновок я зробила, коли вже багато помилок зробила
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я теж так думаю. Скромних, ніжних вони не помічають...
Дякую за увагу!
твір гарний!якщо слова запізно то й яка тоді може бути мова про любов!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Різні бувають в житті ситуації... Можливо ЛГ уже вийшла заміж, але кохає ЙОГО ще й досі. Винен він у тому, що пішов, але пізно повернувся.. Ось така моя версія.. Куди ж з серця подіти те, що болить?
твір гарний!якщо слова запізно то й яка тоді може бути мова про любов!
