З дитинства пам'ять зберегла
Стару вербу плакучу.
А поряд з нею – молоду
Калиноньку квітучу.
Верба їй матір’ю була,
Від стужі захищала.
По ній ганяла дітвора, –
З верби калину рвала.
Та після лютої зими
Вербу суху зламали, –
Пелюстки цвіту весняні
Калинові – зав’яли.
