Колись я пішов від рідної хати,
Щоб притулитись, де краще жилось.
Привілля та іншої долі шукати,
Але те бажання, чомусь не збулось.
І ніби живу не так і далеко,
Та доки що шлях той, здолати не зміг.
Далеко - далеко літають лелеки,
Та все ж повертають на рідний поріг.
І краще було б, тої долі не мати,
Бо вабить туди, де в дитинстві я ріс.
Туди, де поховані рідні та мати,
Де спів солов’я пробирає до сліз.
Я бачив країни близькі та далекі,
І пройдено мною немало доріг.
Та як не далеко літають лелеки,
Та все ж, повертають на рідний поріг.
І є на землі той поріг, та країна
Куди я назавжди, колись, повернусь.
Сьогодні - це рідна моя Україна,
А в роки далекі, то Київська Русь.
Бо неба блакить, та вроду смереки
На протязі літ я забути не зміг.
Далеко - далеко літають лелеки,
Та все ж повертають на рідний поріг.
СІКалін
Хороший вірш. А пам"ятаєте земляче в далекій нашій молодості була популярною пісня.(Нету свету, счастья нету посреди чужих людей. Даже птице не годится жить без родины своей) Як сказав один наш одноклубник - Літа по пам"яті бредуть, ключем курличуть журавлинним.
Сідий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже гарний патріотичний вірш.Браво.
Тільки гірке мені слово "Вільна". Рвуть її бідненьку, розривають на клапті. так і не двють вдихнути на повні груди тієї волї жаданої.
Сідий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
