Часу обмаль, а смерть уже так близько,
Їй байдуже на те, що ти не доробив,
Нетерплячість у її пустих зіницях,
Зіницях форми ідеальних слив.
І все, що ти лишив на потім,
На милість долі та земних богів,
Назавжди втратило лункий свій гомін,
Загинуло без зайвих слів.
