Тонкими смужками своєї уяви,
Ми ріжемо власне життя на шматки,
Деталі фіксуючи, спускаємо жалюзі,
Вломивши частину, поринаємо в сни.
Навіщо бажати, якщо страх є сильнішим?!
Навіщо мовчати, як кричить все в тобі?!
Навіщо страждати, якщо це так банально?!
Навіщо чекати, всі давно вже пішли…
