Село далеке та забуте…
Глиняна хата, яблуневий сад,
Пташиний спів весною чути,
Із присмаком зажури тихий лад.
Бурхливість полюбили діти,
Шукають щастя, тут вже їх нема.
Насіяв вітер зрідка квіти,
Росте бур’ян, нескошена трава.
Он там старенька огорожа
Похилена в кропиві і верба,
Стежина, що без перехожих,
Колись тут метушилась дітвора.
Стоїть понищена криниця,
При ній з жердин чорнявий журавель,
Ще збереглась у ній водиця –
Сочистість рідних батьківських земель.
Хрест височить, маленька церква,
Обабіч цвинтар пам’ять береже.
Стареньким втіха є доречна,
Як служба, то до церкви дзвін зове.
Вдолині озерце у рясці,
Доноситься протяжне тут ква-ква,
Повалені дерева в балці,
А іва плаче, капає сльоза.
Весною журавлі курличуть
Не треба їм надмірного тепла,
Неначе голосисто кличуть,
Що кращої, ніж ця, землі нема!
25.02.2012р.
