Стинає ніч у надвечір’ї гаму
І розсипає в кольорові сни.
Тебе любити я не перестану.
Моєї в тім, повір, нема вини.
Твоя любов - уламками каміння,
Моя ж не хоче із душі іти.
У спогадах ота пора осіння,
Хоч де-коли до неї забреди...
«Відродися любов крізь розлуки, печаль і руїни,
Випий дихання дня - кришталеві сльозинки роси,
Освяти під хрестом, серця двох в одне серце єдине -
Світоч зоряних мрій з джерела неземної краси!
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Також гарний вірш!Буде час і бажання заходьте сюди, тут набирає обертів сайт -http://nathnennya.ucoz.ru/
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, зайду, рада запрошенню
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кава є, торт є, сердечна розмова і музичні акорди...чом не вечірні посиденьки та ще й з віршами. Правда? Це жартома у нічну годину. А наразі щиро дякую