А Вона прокидається від сну що ранку,
і світло сонця що так пестить її зіниці,
і сонний туман що прокрадається крізь фіранку,
мережкою в’яжуться дні і нанизуються на спиці.
Пригубить, як завжди чорну каву зігріє свої вуста,
Вона вже як з пів року не гріється тобою...
але все рівно відправить в тишу ненаписаного листа,
але вже не пече і не куйовдить волосся до болю.
Пом’яті думки що шипами цілували зап’ястя,
не кровоточить, лишень лоскочуть шрамами розпочатого дня,
все минулося,і ти ще десь губишся в ненароджених віршах
манить в свою невідомість життя...новий день...без болю...життя...
Пригубить, як завжди чорну каву зігріє свої вуста,
Вона вже як з пів року не гріється тобою...
але все рівно відправить в тишу ненаписаного листа,
але вже не пече і не куйовдить волосся до болю.
Дуже-дуже гарно!!!
MADLEN відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А Вона прокидається від сну що ранку,
і світло сонця що так пестить її зіниці,
і сонний туман що прокрадається крізь фіранку,
мережкою в’яжуться дні і нанизуються на спиці.
Зачепило!
MADLEN відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пригубить, як завжди чорну каву
та не куйовдитиме волосся до болю.
шипами не цілуватиме зап’ястя,
та загубиться в ненароджених віршах...
новий день ..без болю ..життя...
узагальнення що так мені близькі!дякую , за те, що тут знайшла себе!
чудовий вірш!
MADLEN відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
приємно що ти знайшла щось близьке собі нажаль воно мені теж приємно що читаєш
Пом’яті думки що шипами цілували зап’ястя,
не кровоточить, лишень лоскочуть шрамами розпочатого дня,
все минулося,і ти ще десь губишся в ненароджених віршах...-зворушливі рядки... І увесь вірш пронизаний смутком і розчаруванням...
MADLEN відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Наталю що читаєш,завжди приємно коли на душі якась незрозуміла меланхолія...коли вже не болить,мабудь так і пишеться