Люби мене,люби до забуття,
До подиху останнього,до крику!..
Люби мене сильніше за життя-
І грішну,і таку багатолику...
Люби мене у подиху вітрів,
У прохолоді чистого світання,
Люби в палітрі теплих кольорів,
Мов щастя мить,даровану востаннє!..
Люби мене,як мрію неземну-
Солодку мрію,що плекав роками,
Як довгожданну сонячну весну,
Чи шурхіт листя в парку під ногами!..
Як помах крил сполоханих пташок,
Як запах квітів літніми ночами!..
Люби мій жест.І подих мій.І крок-
Єдиний крок між вічністю і нами...
пАлко, пристрасно, гарний ряд порівнянь,оригінальних порівнянь... такі почуття можливі -- але як порив, та й бажання таке -- також порив... вам вдалося зафіксувати сам момент такого поетичного пориву, як ніби зафотографувати дев*ятий вал... зупинити його у найвищій точці... перед тим, як ця наймогутніша хвиля має неодмінно обрушитися... поетично...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Такі шалені почуття-це дійсно порив,велетенська хвиля,яка накривши з головою,згодом відступає і ця вогняна пристрасть розчиняється в спокійному тихому морі.Дякую,Валю,за Ваші такі гарні вишукані слова!