Коси посріблила осінь рання,
Серцю більше смутку завдала.
А душа, зневірена в коханні,
Від думок звільнитись не змогла...
Вітер шарудить опалим листям -
Припадаю хутко до вікна.
Та хиткі надії не збулися:
То сумує осені струна.
А душа в надії завмирає,
Іскорка маленька ще горить.
Від солоних сліз не погасає.
Як листочок, на гіллі тремтить.
Подумки я стежку прокладаю...
Може, ще не спалені мости?
Чуєш? Я тебе не проклинаю,
Тільки зрозумій мене й прости...
А навколо тьма і бездоріжжя,
І, спіткнувшись, б"ються всі думки.
І лежать уламки у підніжжя,
Почуттів розбитих на шматки.
"Подумки я стежку прокладаю
У давно вже спалені мости."...чомусь мені сумно стало...може тому що майстерно передані почуття... та так воно і є!!!божественно, Надюшка, як завжди .
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Несумуй настануть дні чудові,
Очі радістю засяють знов.
Будуть сни твої казкові,
Бо у серце знов прийшла -любов...
Вірш неперевершений.Дуже сподобався.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00